Іноземна мова – з дошкільного віку

Іноземна мова – з дошкільного віку

Іноземна мова все наполегливіше входить у наше життя, інтегруючи українське суспільство із світовим культурним простором. А відтак знання іноземних мов стає потребою часу, необхідним компонентом освіченості сучасної людини.

Навчання дошкільників іноземної мови не є обов'язковим компонентом дошкільної освіти, але передбачено як варіативна частина змісту освітньої роботи з дітьми. Це знайшло відображення і в новій редакції Базового компонента дошкільної освіти (нова редакція, 2012 рік). Тому вимагати від дитячого садка навчання малюків іноземної мови неправомірно, але цілком розумно пристати на пропозицію навчального закладу щодо надання дитині такої додаткової освітньої послуги.

Запорукою успішного оволодіння малятами іноземною мовою є врахування в освітній роботі з ними анатомо-фізіологічних і психічних особливостей дітей. Без цього неможливо правильно визначити строк початку навчання, обрати найбільш раціональні форми, методи, прийоми, засоби навчання, дозувати матеріал.

Зокрема, мовленнєвий апарат дошкільників відрізняється особливою гнучкістю, тому діти легко наслідують звуки й звукосполучення рідної та нерідної мови. Правильна вимова у подальшому закріплюється та зберігається на все життя. Малюки вкрай чутливі до вимови, адже особливо сприйнятливі до фонетики (звуковимови) та інтонації мовлення. Почуті мовленнєві зразки зберігаються в їхній пам'яті у вигляді звукових комплексів, які діти потім пригадують в певних ситуаціях. При цьому іншомовні мовленнєві зразки сприймаються дошкільниками відокремлено від звукових комплексів рідної мови. Діти не плутають і не змішують рідну мову з іншою й завжди усвідомлюють, якою мовою розмовляють. У більш пізньому (шкільному) віці вони певною мірою втрачають здатність легко і точно відтворювати звуки іноземної мови і навіть, потрапивши в іноземне середовище та досконало оволодівши чужою мовою в лексичному і граматичному відношенні, зберігають у вимові акцент рідної мови.

Малюки оволодівають іноземною мовою практично, на основі імітації, вправлянь у певних ігрових, побутових ситуаціях, не знаючи при цьому ніяких граматичних правил. Тому на початковому етапі навчання доцільно користуватися так званим "наслідувальним" або "усним методом", що й базується на природному дарі людини - імітації. Опора саме на принцип усної основи продиктована цілим рядом міркувань.У процесі навчання діти дошкільного віку не вивчають складові частини невідомої мови, а відразу опановують її як засіб спілкування, засвоюючи і окремі слова, і цілі звороти, висловлювання, і особливості вимови тощо. Мова в цьому процесі виступає водночас предметом і засобом навчання. Такий усний "вступний курс" створює підґрунтя для подальшого навчання читання і письма як самостійних видів мовленнєвої діяльності у школі.

Помічено, що більшість дошкільників починають вивчення іноземної мови з радістю, охоче, проте досить швидко (через декілька занять) у переважної частини малят цей інтерес слабшає, згасає. Чому? Частіше - через несформованість у дітей мотивації до такого навчання. А базуватися вона має на розумінні значення знання іноземної мови для сьогодення і подальшого дорослого життя; пояснити й довести це малюкові слід у доступній, близькій розумінню формі, ще й так, щоб сказане дорослим потрапило у значущу для даної дитини сферу інтересів.

Всіх батьків цікавить і хвилює питання про вибір оптимального часу початку навчання дошкільників іноземної мови. Універсальної поради тут дати неможливо. Радимо зважити на цілий ряд факторів, як зумовлюють цей вибір:

середовище, де виховується малюк (сім'я – повна чи неповна, чи є старші за віком діти, які вже вивчають іноземну тощо; дошкільний або позашкільний навчальний заклад; залучення гувернерів до родинного виховання),
індивідуальні особливості розвитку дитини (зокрема, наявність чи відсутність відхилень, затримок або випереджень вікової норми),
мовна ситуація в сім'ї (якою мовою розмовляють у родині, чи володіє хтось із членів сім"ї іноземною мовою),
функціонування даної мови у суспільстві (наскільки вона популярна, поширена, використовувана) та інші чинники.

Враховуючи ці фактори, навчання можна починати у різні строки:

• з народження. При цьому хтось із батьків, рідних, няня (гувернантка) має бути носієм другої мови або досконало знати її, діяти за принципом "одна особа - одна мова", постійно спілкуватися з малюком цією мовою, не переходячи на іншу;
• з молодшого дошкільного віку (від 3 до 5 років). Дитина 3-річного віку вже говорить рідною мовою, має певне коло уявлень про себе й навколишній світ, на які можна спиратися при вивченні іноземної мови. Вона також здатна адекватно сприймати спілкування з носієм іншої мови чи педагогом (вихователем, вчителем, гувернером тощо) в родині, у дошкільному чи позашкільному закладі, навчається відповідати дорослому іноземною мовою. Малюка можна залучати до спільних дій, рухів разом з дорослим, пантоміми, говоріння хором. Основу роботи складають прості мовленнєві ігри та ігрові вправи на основі побутового спілкування, рухових і сенсорних завдань. 4-річний дошкільник починає впевненіше діяти в уявних ситуаціях спілкування іноземною мовою, використовувати засвоєні слова, обмінюватися простими репліками. Він краще сприймає пояснення дорослих щодо створюваної мовленнєвої ситуації, виконує складніші ігрові дії в рухливих, дидактичних і творчих іграх. Даний вік характеризується й першими проявами дитячого інтересу до соціокультурного аспекту навчання іноземної мови, а саме: до свят, деяких звичаїв і традицій, казкового фольклору іншого народу, національного одягу та ін.;
• у старшому дошкільному віці (5-7 років). Розвиток фізіологічних і психічних процесів старшого дошкільника досягає того рівня, який забезпечує передумови для системного іншомовного навчання. 5-6-річна дитина здатна успішно оволодівати іноземною мовою, не втрачаючи інтересу до її вивчення, на основі свідомого й мотивованого навчання. Вона вже спроможна ставитися до іноземної мови як до предмету вивчення, порівнюючи її з рідною мовою, запитуючи про неї у дорослого, комбінуючи знайомі елементи, індивідуалізуючи власні репліки тощо.

Програма з навчання дошкільників іноземної мови повинна:

- відповідати віковим можливостям, інтересам і потребам дітей даного віку,
- забезпечувати наступність між дошкільною та шкільною ланками іншомовної освіти, а тому - враховувати вимоги програми для другого класу загальноосвітньої школи чи першого класу спеціалізованої школи (не дублювати та не випереджати їх за всіма розділами, а готувати базу для їх успішного сприйняття в подальшому переважно на рівні аудіювання – слухання і розуміння – та елементарного говоріння з адекватним відтворенням звуків, інтонацій нової мови, використанням найуживаніших слів, мовленнєвих конструкцій, простих граматичних форм у межах життєвого досвіду дитини);
- проголошувати основною метою навчання дошкільників іноземної мови сприяння своєчасному, повноцінному розвитку конкретної дитячої особистості (інтелекту, волі, емоцій і почуттів, здібностей, інтересів, цінностей та ін.) і збалансовувати досягнення освітніх (в першу чергу, розвивальних і виховних) та практичних цілей в інтересах її індивідуального розвитку. При цьому практична мета - формування навичок активного мовлення і вільного спілкування іноземною - є вторинною відносно освітньої.

Для реалізації системного підходу до навчання дошкільників іноземної мови важливо забезпечити комплексне розв"язання завдань загального розвитку дітей та формування у них основ комунікативної іншомовної компетенції. Фахівці визначають такі складники комунікативної іншомовної компетенції:
- мовленнєва компетенція (в ід циклу та говорінні), яка передбачає формування у дітей умінь адекватно користуватися мовою у конкретних ситуаціях, добираючи відповідні зразки мовлення, лексичні одиниці та оволодіваючи мовленнєвими функціями вітання, прощання, знайомства, прохання, подяки, виконання дій, повідомлення та ін.;

- мовна компетенція, яка поєднує в собі основи лексичної, граматичної, фонетичної компетенції, що формуються в інтегрованому процесі засвоєння дошкільниками мовленнєвих зразків і не потребують окремого опрацювання тем з фонетики, лексики, граматики;
- соціокультурна компетенція (країнознавча, лінгвокраїнознавча), яка формується шляхом ознайомлення з нормами поведінки, звичаями, святами, національним одягом, народними іграми, дитячими пісеньками, віршиками, лічилками, іншими фольклорними формами тих країн, чия мова вивчається. До основ соціокультурної компетенції діти в дошкільному закладі залучаються опосередковано.

Навчання іноземної мови у дошкільному закладі є системою спеціально організованої педагогом діяльності дітей, що спирається на інтерес та активність дошкільників, сприяє розвитку їхньої особистості, реалізації індивідуального досвіду кожного з них та вияву якостей, необхідних для успішного засвоєння мінімізованого обсягу знань та вмінь. Організація життєдіяльності дітей багато в чому визначається тим, хто проводить навчання іноземної мови у дошкільному закладі. Це може бути вихователь певної групи з правом навчання іноземної мови, який працює з дітьми постійно й сам обирає зручний для цієї роботи час впродовж дня (заняття з підгрупами у першу чи другу половину дня, ігри, розваги, спілкування іноземною мовою під час спостережень, праці, побутових процесів та ін.). Якщо таке навчання здійснює спеціально запрошений педагог, то необхідно скласти окремий графік занять аз урахуванням кількості укомплектованих підгруп дітей.

Основною формою організації роботи з навчання дошкільників іноземної мови є заняття. Оптимальна частотність проведення цих занять на тиждень - від 2 - 3 (якщо заняття проводиться у формі гурткової роботи при значній кількості сформованих підгруп дітей) до 4 (якщо кількість підгруп незначна і дозволяє передбачити заняття з кожною у графіку роботи педагога та у випадку, якщо заняття проводить безпосередньо вихователь з дітьми своєї вікової групи).

Тривалість заняття з підгрупою 5-річних дітей - 20-25 хвилин, із 6-річними дітьми, які продовжують перебування у дошкільному закладі, - до 30 хвилин.

Заняття з іноземної мови варто планувати з дотриманням циклічності вивчення розмовних тем, мовного і мовленнєвого матеріалу, в основу якої покладено такі етапи навчання: І - введення нового матеріалу (первинне ознайомлення), ІІ - поглиблене вивчення матеріалу (тренування у спілкуванні), ІІІ - закріплення і вдосконалення знань і навичок (практика у спілкуванні аз використанням введеного нового матеріалу).

З огляду на це, рекомендується організовувати заняття з іноземної мови у дошкільному закладі як специфічну цільову ігрову діяльність, до якої включати сюжетно-рольові, театралізовані, дидактичні (словесні, настільно-друковані, з іграшками та картинками та інші), рухливі, комп'ютерні, музичні ігри. Ці ігри, зумовлені рядом правил, отримують у своєму перебігу лаконічне словесне вираження і пропонують дітям для багаторазового повторення по кілька мовленнєвих зразків, а відтак - забезпечують варіативно-ситуативне вправляння в слуханні й говорінні. Власне гра виступає одночасно організаційною формою освітньої діяльності, методом і засобом розвитку, навчання і виховання дошкільників.

Ігрові завдання необхідно варіювати, щоб забезпечити засвоєння більшого обсягу мовленнєвого матеріалу, формування міцніших первинних навичок монологічного і діалогічного мовлення.

Провідним методом і засобом на заняттях іноземною мовою виступають дидактичні ігри на основі елементарної лексики дитячого спілкування. В них дії дітей регулюються ігровими завданнями та ігровими правилами. У навчанні іноземної мови використовуються такі види дидактичних ігор (за метою і завданнями навчання): мовні (фонетичні - на формування навичок правильної іншомовної звуковимови; лексичні й граматичні - на засвоєння базової лексики і граматичних структур, формування навичок їх використання), мовленнєві (на формування та розвиток елементарних навичок аудіювання й говоріння), комунікативні (на формування навичок спілкування).

Ігрові вправи виступають на заняттях органічною частиною ігрової діяльності педагога і дітей, компонентом ігор як спеціально організоване у навчальних умовах виконання окремих операцій чи дій. Ігрова діяльність на заняттях передбачає застосування різноманітних вправ: рецептивних (в них дитина на основі сприймання запропонованої вербальної інформації демонструє її впізнавання і розуміння), репродуктивних, або відтворюючих (в них дитина повністю чи видозмінено відтворює сприйняті нею звуки, слова, речення, текст), продуктивних, або творчих (в них дитина на основі засвоєних лексико-граматичних структур самостійно будує текст, звертання, прохання, відповідь, опис тощо, залежно від ситуації спілкування, теми, що вивчається). Наприклад, в процесі занять є потреба у використанні фонетичних вправ, які доцільно проводити в ігровій формі як фонетичну зарядку на початку заняття (бажано починати їх за декілька занять до введення слів аз відповідним звуком ).

Новий матеріал на заняттях закріплюється шляхом індивідуального та хорового промовляння лексичних одиниць та граматичних конструкцій. Після цього, по можливості, треба перевірити, як діти засвоїли введений матеріал, аз допомогою цікавих ігор та ігрових вправ на впізнавання, показу предметів тощо. Щоб полегшити дітям запам'ятовування цілих фраз, використовуються наочні підказки (предмети, картинки). По мірі розвитку словесно-логічної пам'яті (поряд із образною) до таких прийомів наочного підказування можна вдаватися рідше.

Педагоги мають право на вияв творчості у виборі навчальних програм, варіативний розподіл навчального матеріалу й використання різних форм, методів і прийомів, засобів навчання іноземної мови.